Чистої послідовної рефлексології мало хто дотримувався. Склалося таке становище, коли дискредитована психологія вже ніяк не могла претендувати на визнання, але й рефлексологія не могла охопити психічне життя людини в усій змістовій повноті. І от замість визнати психічне, рефлексологи пішли шляхом еклектичного поєднання "фізіологічного" і "соціологічного" в людській істоті. Вони не бачили того, що органічне поєднання цих двох моментів і становить не що інше, як саме "психологічне". Штучність безпосереднього поєднання біологічного та соціального і привела зрештою, як буде показано далі, до загибелі самої рефлексології, до необхідності нової, діалектико-матеріалістичної постановки питання про суть психічного.
У дійсності особистість не є ні суспільне, ні біологічне явище, ні окремо, ні разом узяті. Взагалі суспільно-біологічного ні в природі, ні в суспільстві не існує. Те, що Соколянський тут допускає еклектику і механіцизм, засвідчується тією проблемою, яку він далі висуває: роль окремих чинників у діяльності людського організму (тобто яку роль відіграють біологічні моменти, а яку суспільні). Соколянський відповідає, що дві головні категорії чинників — біологічні й суспільні — виступають перед дослідником в їхній повній виразній ролі: одні — біологічні (внутрішні) відіграють ускладнюючу, регулюючу роль у поведінці; другі — суспільні (зовнішні) зумовлюють основні моменти суспільної поведінки особистості. Це ніби дає ключ до розуміння природи поведінки в цілому.
Те, що в теорії вільно укладається в два-три й навіть десять факторів, ніяк не може відобразити всієї повноти життя, яке може існувати тільки на базі нескінченного числа факторів. Говорячи точніше, життя взагалі не вміщується ні в які фактори. Те, що вкладають в це поняття, є лише проявом його багатогранності та невичерпності.
При намаганні сформулювати поняття поведінки зникала, як правило, рефлексологічна, тобто фізіологічна, термінологія. Дослідники мусили переходити до термінів реактології, проте механістичність цим ще не переборювалася, навіть навпаки, поглиблювалась, особливо в тих міркуваннях, де поведінка розкривалася в термінах "реагування", "врівноваження з оточенням" тощо. Суму реакцій індивіда на подразнення оточення ми називаємо поведінкою. Отже, поведінка — це те, що ми об'єктивно спостерігаємо. Реагування — це просто врівноваження організму з оточенням, і ступінь сталості цієї рівноваги визначається реактивними властивостями індивіда.
У згаданій праці Протопопова підбиваються підсумки боротьби проти старої емпіричної психології, і в цій боротьбі рефлексологія втрачає свої позиції.
Конформизм
Конформность – «тенденция человека изменять свое поведение под влиянием других людей таким образом, чтобы оно соответствовало мнениям окружающих, стремление приспособить его к их требованиям» [11; 155].
Начало исследованиям конформности было положено в работах С.Аша, где конформность выступила, как тенденция индивида изменять свое мнен ...
Диспозициональная теория личности
Диспозициональная (от англ. disposition - предрасположенность) теория имеет три основных направления: "жесткое", "мягкое" и промежуточное - формально-динамическое.
Главным источником развития личности, согласно этому подходу, являются факторы генно-средового взаимодействия, причем одни направления подчеркивают преим ...
Самосознание, как фактор психического развития и
личностного становления ребенка. Самосознание и его место в психической жизни
Проблеме самосознания посвящено немало исследований в отечественной психологии. Эти исследования сконцентрированы в основном вокруг двух групп вопросов. В работах Б.Г. Ананьева (3), Л.И. Божович (6), А.Н. Леонтьева (16), С.Л. Рубинштейна (26), И.И. Чесноковой (38), В.В. Столина (34), А.Г. Спиркина (32) в общетеоретическом и методологиче ...