Чистої послідовної рефлексології мало хто дотримувався. Склалося таке становище, коли дискредитована психологія вже ніяк не могла претендувати на визнання, але й рефлексологія не могла охопити психічне життя людини в усій змістовій повноті. І от замість визнати психічне, рефлексологи пішли шляхом еклектичного поєднання "фізіологічного" і "соціологічного" в людській істоті. Вони не бачили того, що органічне поєднання цих двох моментів і становить не що інше, як саме "психологічне". Штучність безпосереднього поєднання біологічного та соціального і привела зрештою, як буде показано далі, до загибелі самої рефлексології, до необхідності нової, діалектико-матеріалістичної постановки питання про суть психічного.
У дійсності особистість не є ні суспільне, ні біологічне явище, ні окремо, ні разом узяті. Взагалі суспільно-біологічного ні в природі, ні в суспільстві не існує. Те, що Соколянський тут допускає еклектику і механіцизм, засвідчується тією проблемою, яку він далі висуває: роль окремих чинників у діяльності людського організму (тобто яку роль відіграють біологічні моменти, а яку суспільні). Соколянський відповідає, що дві головні категорії чинників — біологічні й суспільні — виступають перед дослідником в їхній повній виразній ролі: одні — біологічні (внутрішні) відіграють ускладнюючу, регулюючу роль у поведінці; другі — суспільні (зовнішні) зумовлюють основні моменти суспільної поведінки особистості. Це ніби дає ключ до розуміння природи поведінки в цілому.
Те, що в теорії вільно укладається в два-три й навіть десять факторів, ніяк не може відобразити всієї повноти життя, яке може існувати тільки на базі нескінченного числа факторів. Говорячи точніше, життя взагалі не вміщується ні в які фактори. Те, що вкладають в це поняття, є лише проявом його багатогранності та невичерпності.
При намаганні сформулювати поняття поведінки зникала, як правило, рефлексологічна, тобто фізіологічна, термінологія. Дослідники мусили переходити до термінів реактології, проте механістичність цим ще не переборювалася, навіть навпаки, поглиблювалась, особливо в тих міркуваннях, де поведінка розкривалася в термінах "реагування", "врівноваження з оточенням" тощо. Суму реакцій індивіда на подразнення оточення ми називаємо поведінкою. Отже, поведінка — це те, що ми об'єктивно спостерігаємо. Реагування — це просто врівноваження організму з оточенням, і ступінь сталості цієї рівноваги визначається реактивними властивостями індивіда.
У згаданій праці Протопопова підбиваються підсумки боротьби проти старої емпіричної психології, і в цій боротьбі рефлексологія втрачає свої позиції.
Традиционные исследования конфликта
В традиционных психологических исследованиях можно выделить три понимания конфликта.
1. В рамках социально-психологической традиции конфликт понимается как такой тип социального взаимодействия людей или групп, который несет в себе деструктивный потенциал, разрушает межличностные и межгрупповые взаимоотношения, приводит к распаду социал ...
Воспитание как фактор целенаправленного развития личности
"Искусство воспитания", приходит к обоснованному выводу, заключается в использовании такого важнейшего психологического механизма, как создание правильного сочетания "понимаемых мотивов" и мотивов "реально действующих", а вместе с тем в умении вовремя придать более высокое значение успешному результату дея ...
Развитие мотивации учебной деятельности в детском возрасте
В педагогической психологии значительное место уделено изучению генезиса мотивационной сферы в детском возрасте, выделению состава мотивации учения, изучению отдельных мотивов учения, выделению доминирующих, структурообразных компонентов мотивации учебной деятельности. Человек испытывает в первые месяцы своей жизни преимущественно физио ...