Проблема чуйності

Вже в дошкільному віці спостерігається несхильність більшості дітей до чуйності, співчутливого ставлення до однолітків. Як відзначає О. Кононко, тільки 10 – 20 % старших дошкільнят здатні виявити чуйність до слабших за себе, без зовнішніх спонукань подати допомогу, добровільно розділити чиїсь труднощі [7, с. 8]. Дослідження гуманних якостей дітей шкільного віку свідчать, що лише частині учнів притаманні почуття доброти, чуйності, милосердя, терпимості, безкорисливості, взаємодопомоги, співпереживання, толерантності тощо [9, с. 88 – 90].

В системі людинознавчих наук „чуйність” зазвичай відносять до етичних категорій. Проте сутність цього феномена має глибоку психологічну природу і є основою як стосунків між людьми, так і взаємодії людини зі світом в цілому. У зв’язку з цим виникає необхідність осмислити чуйність як цілісне морально-психологічне явище.

Сполучною ланкою між почуттям та дією може бути знання способів поведінки, які відповідають емоційному стану іншої людини, а не нової ситуації. Тому структура досліджуваної якості ускладнюється: почуваю – розумію емоційний стан (співчуваю) – знаю, як діяти відповідно до цього стану – сприяю. Чуйність, будучи розгорнутою послідовністю взаємообумовлюючих, взаємоперехідних компонентів, є динамічним процесом, рушійна сила якого – суб’єктивне ставлення однієї людини до іншої.

Термін співчуття ліцеїсти розуміють як „відчування чужих негараздів ніби своїх”, „переживання за когось”, „засмучення через чиюсь проблему”, „жалість до людини, моральна підтримка”, „висловлення своїх почуттів постраждалій людині”, „розуміння чужої біди”, „здатність допомогти, порадити, підбадьорити, заспокоїти”, „розділення чужого горя”, „небайдужість до проблем оточуючих”, „розрада в біді, допомога у вирішенні проблем, надання порад”, „почуття, яке налаштовує на допомогу”.

Як бачимо, чуйне ставлення дітей проявляється у вигляді емоційної підтримки (втішання, розрада, заспокоєння), а дані про допомогу в біді (75,5 %) не узгоджуються з наступними показниками (таблиця 3), котрі свідчать, що тільки 32,7 % ліцеїстів здатні пригадати та описати ситуації з власного життя, в яких проявили чуйність. Не набагато вищим є і показник здатності учнів навести приклади прояву співчуття з художньої літератури та фільмів – всього 34,7 % учнів.

Отже, результати проведеного нами пробного психолого-педагогічного дослідження феномена чуйності не дають підстав для самозаспокоєння. Тому сьогодні, на етапі опрацювання нових моделей виховання підростаючого покоління, слід не лише усвідомлювати реальні проблеми формування і запровадження моральних норм поведінки в суспільстві, проблеми чуйного ставлення людини до людини, але й цілеспрямовано працювати над їх вирішенням. Сприяти цьому може подальше, глибше й масштабніше психолого-педагогічне дослідження проблеми формування чуйності у дітей в умовах шкільного, позашкільного та сімейного виховання.

Неверные родительские позиции воспитания
В жизни каждого человека его родители играют одну из главных ролей. От отношения отца и матери к своему ребёнку во многом зависит процесс формирования его личности. Мировоззрение, становление характера, нравственные основы, отношение к духовным и материальным ценностям в первую очередь воспитываются у детей родителями. А зависит этот пр ...

Программа
Мы предлагаем программу тренинга “Сплочение поликультурного коллектива международной компании ”, который мы разрабатывали в качестве учебного задания курса “Методика преподавания этнокультурной компетентности”. Во введении к программе тренинга мы подчёркивали актуальность темы разрабатываемого нами тренинга. Процветание компании невоз ...

Тест по определению социально-психологического типа личности. (В.М.Минияров)
Условия заполнения теста Из противоположных по значению личност­ ных качеств необходимо выбрать одно. Если не удается соблюсти первое условие, то в случае 50% проявления обоих качеств следует отметить отрицательное. Если положительное качество проявляется в большей степени, но присутствует и отрица­тельное, то можно отметить оба к ...